Величезні сірі будівлі цементної фабрики, що охоплюють узбережжя Сансет-парку між 30-ю та 37-ю вулицями, є залишками найбільшого промислового парку Брукліну — Буш-Терміналу. Комплекс був дітищем Ірвінга Т. Буша, сина нафтовика, який став яхтсменом. Сьогодні ці будівлі відомі як Industry City. Це комплекс, що розвивається і надає робочі місця креативній економіці Брукліну. Крім того, чекає появу майбутніх закладів харчування, інших розваг і магазинів. Більш докладно про все це читайте на brooklyn-name.com.
Батько й син
Усі вважають, що історія цих будівель починається з особистої історії Ірвінга Т. Буша. Напевно, так воно і є, адже він народився в заможній родині, яка володіла нафтопереробним заводом на набережній Сансет-Парку в Брукліні. У 18 років хлопець приєднався до свого батька в океанських яхтових перегонах, в 19 років плавав навколо світу на яхті, у 21 рік успадкував половину статків свого батька. Але, як бачимо, його батько Руфус Буш теж зіграв свою роль у цій справі, можливо, навіть про це не підозрюючи, тому не розповісти його історію було б не чемно.
Руфус Буш, був чудовим продавцем, партнером-засновником невеликого нафтопереробного заводу Bush & Denslow Company у 1870-х роках, тоді він знаходився біля 25-ї вулиці, це місце називалося Південним Брукліном. Компанія Руфуса перебувала в досить нерівній конкуренції з Джоном Д. Рокфеллером і Чарльзом Праттом та їхньої Standard Oil, сьогодні це протистояння можна було б описати, як конкуренцію провінційної заправної станції з Exxon. Але Руфусу дуже пощастило.
Коли уряд розправився з Big Oil за допомогою антимонопольного законодавства, його викликали як свідка, газети почали його цитувати, він став медійною персоною. Усе це призвело до того, що своїми виступами він почав так дошкуляти «сильним світу цього», що Standard Oil вирішила викупити компанію Буша, лишень, щоб він замовк, а той своєю чергою не дуже й опирався. Після укладання угоди Standard Oil зносить його будівлю, а Руфус купує яхту. Потім багато років він провів на морі, взявши із собою в цей кругосвітній круїз дружину та дітей.
У 1890 році Руфус Буш помер, залишивши маєток на 2 мільйони доларів — чималу суму на ті часи. Гроші негайно були спрямовані в корпорацію родини Бушів. І тут на перший план виходить Ірвінг. Він почав керувати компанією, яка володіла правами на продаж ранньої кіносистеми Едісона, кінетоскопа тощо.
Але після відкриття першого європейського салону кінетоскопів у Лондоні в 1894 році він пішов із бізнесу та почав планувати перетворення територію, де працював нафтопереробний завод, на перше у світі найбільше інтегроване транспортне, складське та виробниче підприємство. Одразу слід сказати, що протягом багатьох років так воно й було. На піку свого розвитку понад 25 000 людей працювали на тому, що пізніше назвали терміналом Буша. Але перед тим, перше, що зробив Ірвінг — викупив нафтопереробний завод свого батька в Сансет-Парку.
Грандіозна ідея
Основою для залучення орендарів були великі нові будівлі з відкритими просторами, на відміну від переповнених значно менших лофтів на Манхеттені та в інших частинах Брукліну. Пряме сполучення із залізницями, що обслуговували Лонг-Айленд і досягали материка через Квінс, причали, куди кораблі могли доставляти сировину чи готову продукцію, а потім вивозити їх, і, що не менш важливо, близькість до пов’язаних підприємств.
Але це ще не все, Буш мав ще одного туза в рукаві — він збудував 30-поверхову неоготичну вежу біля Таймс-сквер на Манхеттені. Вежа Буша пропонувала підприємствам його термінала безкоштовні офісні та виставкові приміщення, щоб вони могли зустрічатися та торгувати з іногородніми покупцями, які приїжджали до міста, щоб купувати товари для магазинів і фабрик по всій країні.
Під час Першої світової війни більша частина термінала Буша використовувалася, як база військово-морського флоту, а його стоянки та залізниці були зайняті виготовленням, завантаженням і доставлення припасів для війни та для союзників. Як і в багатьох інших місцях, жінки отримали роботу, яка раніше була недоступною, включно з робочими посадами на термінальній залізниці Буша.
Буш-термінал пережив депресію, хоча і збанкрутував на цьому шляху, і продовжив працювати під час та після Другої світової війни.
Друга світова війна
Під час Другої світової війни термінал Буша був найбільшим багатоквартирним комплексом у Сполучених Штатах, у якому працювало більше ніж 20 тис. осіб. Це було власне, місто, самодостатнє зі своїми електростанціями, приватною залізницею та вулицями, поліцією та пожежними службами.
Але післявоєнні роки не були дуже добрими для компанії. Спочатку виробництво почало переміщуватися з міських районів, потім вантажі почали переміщуватися на більші та зрештою, контейнерні судна, а зростання далекомагістральних вантажних перевезень почало скорочувати переваги залізничного сполучення. У будь-якому випадку в 1948 році, побачивши, як його величезне підприємство пережило два світові війни, Ірвінг Т. Буш помер у віці 79 років. Чи був би він задоволений майбутнім, навряд.
У другій половині XX століття Термінал перейменували в «Індустріальне місто». Були розроблені плани відновлення виробництва, а комплекс продали художникам, ремісникам і дрібним виробникам.
Була заснована художня галерея — Меріон Спор на 33-й вулиці. Вона була названа на честь третьої дружини Ірвінга Т. Буша, суперечливої та відомої художниці. На жаль, ця галерея з того часу закрита.
У той самий час у 1970-ті та 80-і роки великі площі були пустими, і деякі зовнішні будівлі були знесені, на півдні для торгового центру, на півночі для будівництва федеральної в’язниці. Засипали причали, нині на їх місці парк. Північну залізничну станцію закрили, її колії на Другій авеню заасфальтували.
У новому столітті прийшло нове життя з різноманітними проєктами, які додали художніх студій, приміщення для технологічних компаній тощо, але до 2012 року третина простору все ще була порожньою, і там працювало лише 2500 людей. Того року нові забудовники купили частину власності Буша в Industry City та розпочали реконструкцію, яка почала відроджувати цей район. Заговорити про розширення, хоча глобально із цього, поки нічого не вийшло.
При цьому прихід Costco та інших роздрібних торговців у цей район привів людей у зону термінала Буша вперше за багато років, а величезні компанії, такі як Time Inc. і Amazon, зайняли офісні та складські приміщення, відповідно.
Реконструкція на мільярд
Серед більш незвичайних орендарів комплексу є приміщення на даху, яким керує Лікарня спеціальної хірургії. А ще тренувальний центр для команди Brooklyn Nets, яка грає в НБА. Внутрішні двори будівель перетворено на відкриті місця для музики, продажу ласощів в численних кіосках із їжею, які бувають доповнені картинами на стінах і гарбузами та скелетами.
Нині розробляються нові плани щодо цього історичного місця. Місцеві постачальники харчових продуктів та художники продовжують працювати там, а Brooklyn Flea та Smorgasburg пожвавлюють тут пішохідний рух у вихідні дні впродовж зими.
Крім того, починаючи з 2015 року, власники розробляють план його реконструкції вартістю 1 мільярд доларів. Протягом наступного десятка років цей величезний капітал сподіваються освоїти, перепрофілювавши та відновивши комплекс.
Джерела: