Протягом більш ніж 150 років над Іст-Ривер і районом Вільямсбургу у Брукліні височіла величезна будівля та її прибудови, всередині яких були вологі й липкі стіни, а робітники проводили тут довгі робочі дні, працюючи на машинах, очищаючи цукор-сирець. Але у 2004 році все кардинально змінилося — машини зупинилися, а робітників звільнили. Протягом наступного десятиліття будівлі стояли порожні, занепадаючи й чекаючи знищення. Так закінчилася історія бруклінського цукрового заводу «Domino» така ж давня, як сучасний Бруклін. Більш докладно про все це читайте на brooklyn-name.
«Domino Park»
Цукровий завод «Domino» в Брукліні є однією з архітектурних ікон Нью-Йорка. Він був найбільшим і найпродуктивнішим цукровим заводом у світі, а колись і найвищою будівлею Брукліну. Це місце також відіграло ключову роль у розвитку навколишнього району Вільямсбурга, індустріалізації набережної Брукліну та становленні Нью-Йорка як світового економічного центру.
Окрім рафінування цукру, тут процвітало багато інших галузей промисловості — від бондарних заводів до кондитерських компаній, виробників сумок із мішковини та залізничних компаній. Так було протягом ХІХ та XX століть в результаті синергії цих виробництв з виробництвом цукру.
Після закриття у 2004 році забудовники довго не могли придумати, що робити з будівлею та прилеглою територією. Аж поки після багатьох років пропозицій щодо розвитку, плани таки були затверджені, і був відкритий «Domino Park». Його популярність зашкалювала, у перші місяці роботи парк прийняв близько 400 000 відвідувачів. «Domino Park» – це данина історії цього місця та присвята стійкості поколінь працівників заводу, їхніх сімей та сусідів.
Нині навіть не віриться, що тут відбувалось рафінування цукру, яке включало застосування крові великої рогатої худоби та обвуглених кісток тварин, а на самому початку застосовувався труд рабів. Ці складові використовувалися в різних частинах процесу фільтрації. Що цікаво, хоч кров великої рогатої худоби припинили використовувати на початку XX століття, та кісткове вугілля застосовувалося аж до самого закриття заводу.
Мільйон фунтів цукру
Ще однією знаковою особливістю цього промислового гіганта свого часу стала димова труба заводу. Її було добудовано в 1936 році. За допомогою цієї добудови була розширена оригінальна димова труба, яка, до слова, все ще стоїть на своєму місці. Тут можна також побачити чавунну табличку з оригінальною назвою фірми «Havemeyers & Elder», у верхній частині вихідного стека. Всесвітньо відомий знак «Domino Sugar» з’явився пізніше, у 1950-х роках. Підлога та стіни заводу, буквально були вкриті цукром, тому було досить незвично ходити цехами, адже, якщо ви туди потрапляли, то ноги прилипали до підлоги. Орендарі цих приміщень свідчили, що знаходили патоку, яка шарами вкривала стіни, а цукрові калюжі стояли тут десятиліттями.
Коли у 1980-х роках «Domino Sugar» вийшов на свій максимальний рівень виробництва, тут переробляли чотири мільйони фунтів цукру щодня. Завод у Брукліні був найдорожчим в імперії «Domino». А в якісь моменти ця імперія виробляла ледь не весь цукор, який споживали в США.
Сім’я Гавемейєр
Так сталося, що успіх рафінування цукру у Вільямсбурзі, привернув працівників з усього світу. Люди приїжджали до Брукліну, щоб знайти роботу, отримавши посади інженерів чи сторожів, стенографістів чи вантажників, цукроварників і кочегарів.
Завод «Domino» був побудований у 1883 році. Він став символом Брукліну. Не завадила цьому навіть велика пожежа, яка знищила більшу його частину, а саме оригінальне приміщення. Цей промисловий символ боро протягом Золотого віку, й пізніше у XX столітті справедливо вважався одним з найголовніших центрів виробництва цукру в Америці.
Відтак, ім’я — Гавемейєр завжди буде виділятись серед інших імен тогочасних виробників цукру. Саме ця сім’я емігрантів з Німеччини стала відомою та знаною не лише своїми бізнес-проєктами. Тут шанували та займались, як громадською, так і політичною діяльністю. До прикладу, один із членів сім’ї, Вільям Ф. Гавемейєр-молодший, який представляв друге покоління цукрозаводчиків та керував компанією з 1828 до 1842 року, тричі поспіль обирався на почесну посаду мера Нью-Йорка. Окрім Вільяма Ф. Гавемейєра-молодшого тричі поспіль, мером ставав лише один кандидат.
Загалом величезний завод Гавемейєрів став творцем промислового характеру Вільямсбурга. Це, своєю чергою, призвело до напливу виробників цукру у Бруклін. І за злою іронією долі, більшість з тих виробництв, свого часу, була поглинена саме компанією Гавемейєрів.