Завдяки ретельному плануванню та виконанню планів майже 150 років тому, Проспект-парк нині виглядає так, ніби він був тут завжди. У чому, власне, і полягала ідея його створення. Якщо не знати історії створення парку, то можна дійти висновку, що все, що потрібно було зробити ландшафтним дизайнерам, це обгородити парк парканом, прорізати кілька доріг і стежок, побудувати пару мостів і парадний вхід або декілька таких, а також покосити газон і головне створити тут водойму. Про те, як будувався Проспект Парк, як тут створювалось озеро, яке стало його прикрасою читайте на brooklyn-name.com.
Робота над проєктом
Насправді Проспект Парк побудований, так само як і знімальні майданчики «Володаря кілець» у Новій Зеландії. Кожен аспект, як парку, так і Ширу був ретельно продуманий і розроблений. Після того, як Калверт Во і Фредерік Олмстед закінчили будівництво Центрального парку в Мангеттені в 1857 році, Бруклін також захотів створити великий парк. Ці два міста були запеклими суперниками, які водночас залежали один від одного. Тому батьки міста Брукліну швиденько створили парковий комітет, президентом якого став один із провідних мешканців Брукліну Джеймс С.Т. Странахан. Комітет доручив проєктування парку ландшафтному інженеру Егберту Л. Віле. Саме він був головним інженером проєкту Центрального парку, поки Олмстед і Во не придумали кращий проєкт і не замінили його.
Загальну територію для парку вже визначили. Сюди входила гора Проспект, на якій зараз розташоване міське водосховище Брукліну й Бойовий перевал, одне з місць битви за Бруклін 1776 року, найпершої та найкривавішої битви війни за Незалежність.
Між цими двома точками були десятки акрів землі. Значна частина була болотом, з неприємним запахом. Люди були певні, що із цього болота сочилися хвороби та смерть. Також було багато кам’янистої землі, використаних сільськогосподарських угідь і невелика кількість поточних ферм і садиб, розкиданих між ними. План парку, який розробив Віле, включав гору Проспект і водосховище, а також простягнувся до Бойового перевалу та далі. Посередині нового парку мала проходити Флетбуш-авеню, яка, навіть, у часи війни за незалежність була головною магістраллю.
Заміна авторів проєкту
У плані Віле були використані природні особливості наявного рельєфу. Він хотів, щоб там був плац, квітники, і, звісно, у нього були водойма й пагорби. Він вважав, що його парк не потребує допомоги дизайнерського мистецтва, щоби пристосувати його для відпочинку та оздоровлення. Місто ж теж не стояло на місці, Бруклін викупив ділянки землі, необхідні для парку, від Проспект-Хайтс до середини Парк-Слоуп, жодна з яких ще не була добре сформованим районом. На жаль, сталася громадянська війна, а тому всі плани щодо грандіозного парку були відкладені на невизначений термін.
У 1865 році Странахан запросив Калверта Во прогулятися з ним місцем планованого парку. Йому потрібна була думка ландшафтного архітектора. Той не був вражений. Йому не подобалося водосховище, він, справді, ненавидів Флетбуш-авеню, що розсікала парк навпіл із її жвавим рухом. Він підготував доповідь для Странахана з деякими пропозиціями. Во запропонував, місту забути про східну частину парку з водосховищем і продати землю, яку вони там придбали.
Калверт Во запропонував, розмістити весь парк на захід від Флетбуш-авеню, і він хотів, щоб місто купило набагато більше землі на заході та півдні. Во надіслав листа Олмстеду в Каліфорнію, у якому розповів про проєкт. Протягом цього року вони підготували детальний план, який представили комітету Странахана в 1866 році. У ньому було викладено та проілюстровано їхню ідею потрійного парку, який в основному складався б із лугів, лісів і озерної зони. Комітет був вражений. Після чого Во написав Олмстеду й повідомив, що настав час знову збирати команду. Олмстед не гаючись приїхав у Бруклін, і двоє чоловіків вдруге замінили бідолагу Егберта Віле.
Усе спочатку
Странахану та комітету довелося скасувати деякі роботи та запланувати нові, великі витрати. На той час місто придбало багато землі й тепер половину довелось продавати, з іншого боку, прийшлось і докупати землю.
Більша частина нової землі належала Едвіну Літчфілду, залізничному магнату та володарю нерухомості, чию віллу мав поглинути оновлений парк. Він був спритним гравцем у сфері нерухомості, а тому не вагаючись кинув у вир нового будівництва, навіть, свій власний будинок, сподіваючись на прибуток.
Місто мало звернутися до законодавчих зборів штату з проханням отримати фінансування для купівлі нової землі, і на це пішли роки. Тим часом Олмстед і Во зосередилися на новому вході в парк на площі Гранд Армі Плаза, а також на озелененні західної частини парку, яка вже належала місту.
Тут зрідка траплялися пагорби завдяки льодовику, який також утворив глибокі яри та відклав великі камені. Більша частина землі, однак, була пласкою площиною, на якій стояли маленькі ферми та багато чагарників. Кілька старих доріг було прорізано через цю площу, а старі гравійні та глиняні кар’єри лежали на ландшафті, як відкриті виразки.
Олмстед і Во вперше провели детальну топографічне фільмування, зроблене Девідом О. Фростом. Це дало їм проєкт основи парку — роботу, яку потрібно було виконати перед висадкою дерев.
Проєктування водної системи парку
Потрібно було контролювати воду та осушувати болота через величезну підземну дренажну систему. Старі ферми й будинки довелося прибрати, а старі дороги засипати. Потім потрібно було прокласти та провести планування системи нових доріг, пішохідних доріжок. Це було продиктовано природним рельєфом, а також планами архітекторів щодо створення ідеального природного парку.
Найбільшим проєктом було копання водної системи та озер. Тільки це зайняло чотири роки. Водні шляхи мали бути з’єднані з колодязем, резервуаром і водопровідними спорудами, які забезпечували б, наповнюваність озер та струмків, щоб вони завжди були повними прісною водою. Водна система починалася на Лебединому озері в кінці Довгого Лугу. Спочатку це називалося The Pools. Струмок під назвою Амбергілл звивався від Лебединого озера, через глибоку скелясту ущелину, оригінальну особливість, залишену льодовиком, аж доки не впадав через Мідвуд у Нідермід.
Звідти річка проходить через басейн Біннен та озеро Лілі-Понд і впадає через водоспад у Луллвотер. Ця водойма спокійно звивалася до озера площею 57 акрів, яке стало однієї з найвражаючих частин парку. Вони використовували землерийні машини, які значно допомогли з копанням озера, але більшу частину роботи копали старомодним способом — вручну, лопатами. Це було Геркулесове завдання і не дивно, що на це знадобилося чотири роки.
Східна частина парку була відкрита для публіки в 1867 році й була добре прийнята населенням. Роботи над західною частиною тривали до 1873 року, коли почалася серйозна фінансова криза, яка призупинила будівництво на кілька років. Лише в 1885 році другу чергу парку було завершено. Класичні компоненти парку — парадні ворота та будівлі McKim, Mead & White — усі з’явилися набагато пізніше й ніколи не були частиною оригінального проєкту від «Olmsted & Vaux». Prospect Park був настільки успішним, що став зразком для інших міст.