Водосховище Ріджвуд розташоване вздовж кордону Брукліну і Квінсу, у місці під назвою Хайленд-Парк. Воно поділяє свою назву із сусіднім районом який теж називається Ріджвуд. Цілком логічно, що водосховище, розташоване на пагорбі, щоб краще доставляти воду до міст, що знаходяться внизу. Тут з успіхом використовували силу тяжіння, примусивши її працювати на користь системи водопостачання. Більш детально про водосховище читайте на brooklyn-name.com.
Будівництво Ріджвуда
До 1850-х років територія Брукліну, складалася з різних міст і містечок, серед яких були Бруклін, Вільямсбург і Бушвік. Зі зростанням населення цих міст зростала й потреба у воді. У цей час приватна компанія «Williamsburg Water Works» вирішила придбати наявні джерела води. Та перебування місцевого водопостачання в приватних руках викликало занепокоєння. У результаті місто Бруклін приєднало Вільямсбург і Бушвік, щоб створити нове, більше місто, здатне краще організувати протистояння приватним інтересам у сфері водопостачання та фінансувати власну систему, яка б забезпечила місто водою. У підсумку приєднання Вільямсбурга та Бушвіка до Брукліну дозволило владі мислити масштабно, щоб розв’язувати водні проблеми. У підсумку бруклінські інженери перевірили наявність джерел води далі від міста, а тому водосховища та озера в округах Квінз і Нассау були викуплені вже урядом.
У підсумку було відкрито кілька джерел, які постачали Бруклінську водопровідну станцію та живили або постачали воду до водосховища Ріджвуд. Одним із таких був ставок Бейслі, який живився струмками й використовувався для живлення зернового млина. У 1856 році Бруклін викупив ставок у родини Бейслі. До слова, ця волога, мулиста місцевість є особливою — у ній були знайдені скам’янілості стародавнього мастодонта. Ще одним постачальником води стало Гемпстед-Лейк — природне озеро, яке використовувалося для наповнення водосховища Ріджвуд. Нині це надзвичайно популярний парк. Ще одним джерелом води для водосховища став ставок Веллі-Стрім, який протікав неподалік однойменного села.
Водосховище Ріджвуд було відкрито в 1858 році. Воно було побудоване з двох басейнів, які схожі на дві гігантські місткості з водою. Мешканці Брукліну були дуже раді, що в них з’явилася прісна вода. Попит на воду зростав і зростав. У 1889 році відкрився третій басейн, і водосховище вміщувало вже до 300 мільйонів галонів води. Але, як виявилось, цієї води було замало для зростаючого Брукліну. Уряд міста збирався звернутися до графства Саффолк, але його керманичі швиденько прийняли закон, який забороняв Брукліну забирати їхню воду.
Велика ідея: Великий Нью-Йорк
До 1890-х років Нью-Йорк (який тоді складався лише з Мангеттена та частини Бронксу) отримував воду з величезного водосховища Кротон, що забезпечувало мільярди галонів води замість 300 мільйонів, які постачав Ріджвуд. Саме через нестачу води в Брукліні вирішили приєднатися до Нью-Йорка. Таким чином проблему водопостачання було вирішено.
Хоча Бруклін почав отримувати воду із системи Кротон, водосховище Ріджвуд усе ще відігравало певну роль. Воно використовувалося як аварійний запас води для пожежних гідрантів, але було повністю занедбане в 1990 році. Нині водосховище Ріджвуд є важливим середовищем існування для рослин і тварин. Коли басейни осушувалися, мул із води осідав на дно, утворюючи поживний для рослин ґрунт. Басейн № 2, розташований посередині, взагалі ніколи не осушувався і залишається прісноводним ставком.
Слід зауважити, що водосховище Ріджвуд є чудовим прикладом цивільного будівництва, або створення інфраструктури для блага громадськості. У цьому випадку від проєкту виграли мешканці міста Бруклін. Адже це був величезний проєкт, який коштував величезних грошей. Але мешканці Брукліну отримали не тільки прісну воду, вони отримали ще дещо, а саме чудовий дизайн. Коли була побудована система водопостачання (акведуки й резервуари), були найняті архітектори, щоб зробити будівлі привабливими, а пізніше ландшафтні дизайнери, які зробити привабливими території навколо резервуарів.
Місто Бруклін потребувало так багато прісної питної води, що її доводилося збирати з багатьох озер і водосховищ уздовж південного краю округів Квінз і Нассау. Часто цю воду доводилося перекачувати з одного місця в інше за допомогою потужних помп. Для розміщення двигунів, що працювали на вугіллі і приводили в дію помпи, було збудовано кілька великих будівель. Архітектори проєктували ці будівлі, роблячи їх винятковими і красивими. Помпова станція Мілберн була побудована у Фріпорті, Лонг-Айленд, в 1891 році. На жаль, будівля згоріла приблизно через 100 років після того, як була побудована.
Архітектор Френк Фрімен
Архітектором, відповідальним за проєктування цих споруд, був Френк Фрімен, якого називають «найвидатнішим архітектором Брукліну». Фрімен був відповідальним за будівництво багатьох важливих споруд у Брукліні. Він проєктував особняки для мільйонерів, банки, готелі, офісні будівлі для великих компаній і штаб-квартиру Бруклінської пожежної охорони.
Водосховище Ріджвуд спочатку замислювалося як відкритий простір, де мало хто міг би проводити час. Та коли місто розрослося і багато людей переїхало в сусідні райони, земля навколо водосховища була викуплена, щоб місцеві жителі могли насолоджуватися цим простором як парком.
Парк був спроєктований відомою фірмою «Olmsted, Olmsted & Eliot». Засновник цієї компанії, Фредерік Лоу Олмстед, допомагав проєктувати Центральний парк на Манхеттені та Проспект-парк у Брукліні. Приклади інших його парків можна знайти в Канаді, Каліфорнії та навколо будівлі Капітолія США у Вашингтоні, округ Колумбія.
Хайленд-парк
Хайленд-парк мав багатоцільове призначення. Для пішоходів були створені пішохідні доріжки. Частиною дизайну парку була доріжка по периметру водосховища Ріджвуд. На початку 1900-х років були збудовані поля для гри у футбол та дитячі майданчики. Болото було осушене, щоб звільнити місце для квітника. Багато людей любили гуляти стежкою навколо водосховища.
Нині водосховище Ріджвуд огороджене парканом. Це прекрасний приклад роботи з металом і в оригінальній версії він оточував два перші басейни. Протягом багатьох років третій басейн мав власну красиву залізну огорожу, спроєктовану заводом «Hecla Iron Works». Ливарні заводи «Hecla» були розташовані у Вільямсбурзі, усього за кілька миль звідси, але вони були відомі по всьому місту своєю майстерністю і технічними навичками. Протягом багатьох років вони виготовляли, наприклад, вишукані входи до станцій метро. Вони виготовляли огорожі та бильця для вишуканих багатоквартирних будинків, таких як «Дакота», для офісних будівель, таких як Нью-Йоркська фондова біржа, та інших об’єктів інфраструктури, у тому числі й Центрального залізничного вокзалу. Наймання «Hecla Iron Works» стало сигналом для громадськості, що цей новий проєкт матиме вишуканий і респектабельний вигляд, що насправді, і сталося.
Ці паркани, окрім своєї естетичної функції, мали ще одне важливе завдання. Хайленд Парк і водосховище Ріджвуд приваблювали багато відвідувачів. А тому огорожі допомагали утримувати їх від падіння зі стін у міський водогін.